Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про державну службу" державні службовці користуються правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України. Згідно із частиною першою статті 20 вказаного Закону тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Статтею 56 Кодексу законів про працю України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Пунктом 11 Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.96 р. № 658, передбачено, зокрема, що державному службовцю, який працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.

Враховуючи викладене, державному службовцю може бути встановлено неповний робочий день або тиждень.