Робота за сумісництвом і суміщення професій. - Мої статті - Каталог статей - chtdipp
П`ятниця, 2016-12-09, 18.17
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Категорії розділу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Головна » Статті » Мої статті

Робота за сумісництвом і суміщення професій.
Робота за сумісництвом і суміщення професій.

У трудовому законодавстві робота за сумісництвом та суміщення професій (посад) — два різних поняття. На практиці їх часто плутають. У чому саме полягають відмінності між роботою за сумісництвом і суміщенням професій, як нараховується заробітна плата, надаються відпустки тощо, читайте у статті.
У трудовому законодавстві робота за сумісництвом та суміщення професій (посад) — два різних поняття. На практиці їх часто плутають. Відрізняються вони між собою тривалістю робочого часу і оплатою праці.
Сумісництво — це виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому чи на іншому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина по найму. Тобто працівник не може одночасно (наприклад, з 9-ї до 18-ї год.) виконувати роботу за основним місцем роботи і за сумісництвом.
Законодавством передбачено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 год. на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Саме тому працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст. 102-1 КЗпП, ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР). Отже, буде неправомірним, якщо за відпрацьовані 4 год. нарахувати заробітну плату як за 8-годинний робочий день.
Відповідно до частини другої статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дає змогу працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
У сфері недержавної форми власності робота за сумісництвом не регламентується. Основною нормою є стаття 21 КЗпП, якою встановлено право на таку роботу. Тут обмеження на роботу за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором, а також трудовим договором, який є для працівника основним. Частина друга статті 21 КЗпП не обмежує сумісництво ні за кількістю трудових договорів про роботу за сумісництвом, які може укласти працівник, ні за тривалістю робочого часу роботи, яку працівник поєднує з основною. Однак це не означає, що підприємства можуть без обмежень укладати трудові договори про роботу за сумісництвом, а працівники мають право працювати за сумісництвом хоч би й у десяти місцях.
Обмеження щодо роботи за сумісництвом усе ж таки встановлено, однак не нормами трудового права, а опосередковано. Так, виконана працівником робота має відображатися в документах первинного обліку. Це, наприклад, відрядні наряди (при відрядній формі оплати праці) і табелі обліку робочого часу (при почасовій формі оплати праці). При цьому табелі обліку робочого часу мають відповідати графікам виходу на роботу. Якщо табелі обліку робочого часу відповідають графікам, а разом — дійсності, робота за сумісництвом може оплачуватися без будь-яких обмежень. Якщо ж такої відповідності немає, органи державної податкової служби не без підстав можуть поставити під сумнів правильність віднесення заробітної плати, виплаченої працівнику-суміснику, на валові витрати платника податку на прибуток.
Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 року № 245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.
При прийнятті на роботу за сумісництвом працівник зобов’язаний пред’явити роботодавцеві паспорт, оскільки його трудова книжка зберігається за місцем основної роботи. Якщо робота потребує спеціальних знань, роботодавець вправі вимагати пред’явлення диплому чи іншого документа, що підтверджує наявність відповідної освіти чи професійної підготовки. Надання дозволу чи будь-якого іншого документа з основного місця роботи при прийнятті на роботу за сумісництвом не потрібне.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника і зазначається у трудовій книжці окремим рядком.
Працівник може бути переведений на постійну роботу на тому самому підприємстві. При цьому оформлюється наказ, наприклад такого змісту:
САВЧЕНКА Івана Івановича, який працює за сумісництвом, перевести з 21 листопада 2006 року на постійну роботу на посаду з оплатою відповідно до штатного розпису.
Підстава: заява Савченка І. І.
Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства.
Щорічна основна відпустка сумісникам повинна бути надана такої самої тривалості, як і іншим працівникам відповідної професії, що працюють повний робочий день, і оплачена відповідно до законодавства. При наданні сумісникам щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці та щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (ст. 7, 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР) слід враховувати, що ці відпустки надаються залежно від тривалості часу зайнятості працівника в таких умовах.
Суміщення професій (посад) — це виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою (у межах робочого часу за основним місцем роботи).
Суміщення професій (посад) передбачає, що суміщувана посада (робоче місце за відповідною професією) є у штатному розписі, але не заповнена, тобто залишається вакантною. Якщо вакансія відсутня, встановити доплату за суміщення неможливо.
У частині, що не суперечить чинному законодавству України, на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII зберігають чинність:
постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 4 грудня 1981 року № 1145;
Інструкція Держкомпраці, Мінфіну СРСР і ВЦРПС «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від 14 травня 1982 року № 53-ВЛ (щодо застосування цієї постанови);
роз’яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового заступництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39.
Вказані акти Союзу РСР втратили в Україні чинність щодо обмежень на суміщення професій (посад), порядку введення суміщення і оплати праці, виконуваної у порядку суміщення або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, оскільки частиною першою статті 21 КЗпП встановлено, що виконувана робота визначається угодою між працівником і роботодавцем, а розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника відповідно до частини другої статті 105 КЗпП встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Розміри доплат за суміщення посад або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами (ст. 15 Закону України «Про оплату праці»).
Додатком 3 до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2004–2005 роки від 19 квітня 2004 року, норми якої на сьогодні є чинними до укладення нової генеральної угоди і обов’язковими для всіх суб’єктів, які належать до сфери її чинності, встановлено, що:
за суміщення професій (посад) доплати одному працівникові не обмежуються максимальними розмірами і визначаються наявністю економії за тарифними ставками і окладами суміщуваних посад працівників;
за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт доплати одному працівникові не обмежуються максимальними розмірами і визначаються наявністю економії за тарифними ставками і окладами, які могли б виплачуватися за умови дотримання нормативної чисельності працівників;
за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника здійснюють доплату у розмірі до 100% тарифної ставки (окладу) відсутнього працівника.
Розміри доплат за суміщення професій (посад), за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт для працівників установ, закладів і організацій бюджетної сфери встановлюються на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2002 року № 1298, а саме: у розмірі до 50% посадового окладу (тарифної ставки) відсутнього працівника.
Доручення працівникові додаткових обов’язків у порядку суміщення професій, розширення зони обслуговування, виконання обов’язків відсутнього працівника оформляється наказом по підприємству, в якому встановлюються конкретні обсяги додатково виконуваних робіт, а також розміри доплат:
Покласти на Купченка Андрія Вікторовича, інженера 1-ї категорії, виконання функціональних обов’язків техніка 2-ї категорії Литвиненка Олександра Івановича, на час його відсутності у зв’язку з відпусткою з 18 серпня 2006 року, з доплатою 80% посадового окладу техніка 2-ї категорії.
Підстава: доповідна записка головного інженера.
Ця доплата може бути розподілена між кількома працівниками залежно від обсягу додатково виконуваних робіт (обов’язків).
Відповідно до зазначеного умови встановлення доплат, їх розміри й порядок виплати за суміщення посад або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника мають бути визначені підприємством самостійно у колективному договорі з дотриманням норм генеральної та галузевої угод.

Головний державний інспектор праці О.П. Кульбако
Категорія: Мої статті | Додав: kop0402 (2013-10-29)
Переглядів: 3395 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: