Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Звільнення за угодою сторін
| У статті 21 КЗпП України зазначається, що «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Статтею 24 КЗпП установлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, і далі наведено перелік випадків, коли трудовий договір повинен укладатися лише в письмовій формі. Таким чином, законодавець допускає укладення трудового договору і в усній формі. Більше того, у частині четвертій статті 24 КЗпП зазначається, що трудовий договір уважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Отже, можна зробити висновок: вимога про те, що розірвання трудового договору за угодою сторін має бути обов’язково в письмовій формі, щонайменше некоректна. Якщо працівника допустили до роботи за усним трудовим договором, то чому розривати його за угодою сторін треба лише письмово? Це твердження — штучне, тим паче, що в пункті 1 статті 36 КЗпП відсутня вимога про письмову форму угоди сторін. Якщо законодавець передбачає особливу, тобто письмову, угоду, то він про це прямо зазначає в нормативно-правовому акті. Законодавством не передбачено укладати письмові угоди про припинення трудових відносин навіть у разі розірвання трудового договору за ініціативою працівника, якого було прийнято на роботу за письмовим трудовим договором. Ця норма закону не передбачає й інших обмежень при звільненні працівника. Хоча не виключає укладення письмової угоди сторін, у якій можна обумовити: дату звільнення; порядок та строки передання справ; проведення у певних випадках інвентаризації майна підприємства, яке видавалося працівникові; порядок відшкодування працівником можливої матеріальної шкоди (наприклад, у разі недостачі, зіпсуття, підміни тощо), яку було заподіяно підприємству працівником, з дотриманням вимог, установлених у главі ІХ КЗпП; порядок відшкодування підприємством шкоди, заподіяної здоров’ю чи майну працівника; порядок відшкодування можливої моральної (немайнової) шкоди будь-якій зі сторін трудового договору; виплату певної суми коштів, на кшталт вихідної допомоги, у певних випадках (це повинно закладатися в колективний договір підприємства або встановлюватися на підставі частини першої ст. 91 КЗпП: «Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників»); інші умови, які сторони забажали викласти письмово в ході звільнення за угодою сторін. Письмові угоди рідко, але все ж застосовуються в кадровій практиці. Вони слугують своєрідною профілактикою виникнення претензій між сторонами трудового договору. Інколи можна зустріти необґрунтовану підміну або плутанину в застосуванні словосполучень «угода сторін» і «згода сторін». У локальних нормативних документах підприємств треба застосовувати лише терміни, передбачені законодавством. Звільнення працівника за «згодою сторін» у чинному законодавстві не передбачене. Однак у проекті Трудового кодексу запропоновано вживати саме словосполучення «згода сторін». Дехто з авторів стверджує, що звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується лише в разі, коли працівник уклав строковий трудовий договір. Але законодавство України не пов’язує причини такого звільнення зі строками трудового договору. Досягнення усних угод є правом громадян і роботодавців і може обмежуватися лише нормами, прямо передбаченими законодавством. До того ж у статті 23 КЗпП щодо строків укладення трудових договорів нема жодних обмежень трудових прав, у т. ч. при достроковому розірванні трудового договору. При розірванні строкових трудових договорів застосовується термін «достроково». Так, наприклад, у статті 39 КЗпП зазначається: «Строковий трудовий договір (пп. 2 і 3 ст. 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу. Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів». Зауважимо, що при безстроковому трудовому договорі, очевидно, нема підстав застосовувати словосполучення «дострокове розірвання». Угода сторін може бути досягнута незалежно від того, хто перший проявляє ініціативу на таке звільнення. Пункт 1 статті 36 КЗпП є універсальною підставою припинення трудового договору, що не потребує будь-яких додаткових пояснень. Цією підставою можна замінювати будь-які інші, передбачені законодавством, навіть у разі звільнення з ініціативи роботодавця, коли працівник погодився замінити, наприклад, звільнення за прогул чи систематичне невиконання своїх обов’язків на угоду сторін. Недарма звільнення за угодою сторін є першою причиною у системі підстав розірвання трудових відносин серед перелічених у статті 36 КЗпП. Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін є, як правило, його письмова заява. Разом з тим не суперечитиме законодавству звільнення працівника за пунктом 1 статті 36 КЗпП за усною домовленістю сторін. Основним документом будь-якого розірвання трудового договору є наказ керівника про звільнення працівника, за яким проводиться остаточний розрахунок і видається трудова книжка. Звільнення працівника за угодою сторін дає йому право отримувати у центрі зайнятості за місцем проживання допомогу по безробіттю, починаючи з 8-го дня (ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III), а особам, яким до досягнення пенсійного віку залишилося 1,5 і менше року, при умові своєчасної реєстрації, — оформити вихід на пенсію. Головний державний інспектор праці М.С. Величко | |
| Переглядів: 1099 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |