ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ У ПЕРІОД ХВОРОБИ

Звільнення працівника за власним бажанням відбувається на підставі ст. 38 КЗпП, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, по¬передивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Коли заява працівника про звільнення з робо¬ти за власним бажанням зумовлена неможливіс¬тю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місце¬вості, підтверджена медичним висновком; вагіт¬ність; догляд за дитиною до досягнення нею 14- річного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного ви¬сновку або інвалідом І групи; вихідна пенсію; при¬йняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець або уповнова¬жений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Обмеження щодо звільнення працівника, який хворіє, стосується лише звільнення з ініціативи ро¬ботодавця, що встановлено статтею 40 КЗпП, якою передбачено, що не допускається звільнення пра¬цівника з ініціативи роботодавця або уповноваже¬ного ним органу в період його тимчасової непра-цездатності (крім звільнення згідно з п. 5 ст. 40 КЗпП). Тобто законодавством не заборонене звіль¬нення працівника в період тимчасової непраце¬здатності за власним бажанням (ст. 38 КЗпП).

Право на матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включно з часом випробування та днем звільнен¬ня (абзац другий ч. 1 ст. 19 Закону № 1105). Тобто якщо працівник бажає, він може звільнитися за власним бажанням, а ЛН (які є одним страховим випадком) оплачуватимуться до закриття неза¬лежно від звільнення.

Головний державний інспектор                                          Н.М.Майстат