Статтею 45 Конституції України встановлено право кожного, хто працює, на відпочинок, яке, зокрема, забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, визначенням у законі вихідних та святкових днів й інших умов здійснення цього права.

Відповідно до статті 67 КЗпП України при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя.

За певних умов, у випадках, передбачених законодавством та локальними нормативними актами підприємств, установ, організацій (далі — підприємство), прийнятими відповідно до законодавства (правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективними договорами, графіками змінності тощо), неділя не є вихідним днем.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 71 КЗпП, робота у вихідні дні забороняється. Така заборона поширюється на залучення працівника до роботи не в загальний вихідний день — неділю, а у вихідний день конкретного працівника.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства (далі — профспілкова організація) або профспілкового представника і лише у виняткових випадках, визначених законодавством та частиною другою статті 71 КЗпП, а саме для:

відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;
виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Згідно зі статтею 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день (за фактично відпрацьовані години, — від 0 до 24 год., — у цей день) обчислюється за правилами статті 107 КЗпП. У колективному договорі може бути передбачена оплата у підвищеному розмірі.
 
Законодавство про працю встановлює заборону на залучення окремих категорій працівників до робіт у вихідні дні, а саме: працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років (ст. 192 КЗпП); вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі); опікунів (піклувальників) (ст. 176, 1861 КЗпП).

На практиці залучення до роботи у вихідні дні іноді здійснюється всупереч законодавству про працю у непередбачених випадках, що, однак, не звільняє роботодавця від необхідності дотримання інших наведених вище норм законодавства про працю, які регулюють роботу у вихідні дні та її оплату.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (далі — власник). Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:

фактичну підставу, передбачену частиною другою статті 71 КЗпП;
дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.

Проект наказу готується з дотриманням вимог локального нормативного акта підприємства з діловодства.
 

У наказі про роботу у вихідний день обов’язково зазначається:

підстава залучення працівників до роботи;
прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному працівникові (законодавство про працю України не зобов’язує означене питання вирішувати саме в цьому наказі, однак якщо згоду працівника на спосіб компенсації не отримано до видання наказу, вирішення способу компенсації часто залишається неузгодженим сторонами і приймається власником в односторонньому порядку).

Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.
 
Порядок залучення до роботи у вихідні дні державних службовців передбачений статтею 20 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і має певні особливості порівняно із загальним порядком: для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов’язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.

Заступник начальника відділу- державний інспектор праці 
Олександр Євстаф’єв