Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Компенсація за дні не використаної відпустки.
| Компенсація за дні не використаної відпустки. Непоодинокими є випадки, коли працівники не використовують усі дні своєї щорічної відпустки. За загальним правилом, передбаченим ст. 83 КЗпП України, заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, який не використав відпустку. Отже, замінити всю відпустку грошовою компенсацією можливо лише у випадку звільнення працівника. В інших випадках, крім звільнення, за бажанням працівника грошовою компенсацією може бути замінена лише частина щорічної відпустки. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткової відпусток не повинна бути менше, ніж 24 календарні дні. У разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. У цій статті пропонуємо зупинити увагу саме на особливостях заміни грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у разі звільнення працівника, в тому числі особи, яка працює за сумісництвом. Законодавець справедливо не обмежив таку компенсацію лише певною кількістю днів, а передбачив, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗп П України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р.), заборонивши при цьому заміну відпусток грошовою компенсацією особам до вісімнадцяти років. Звернемо увагу, що йдеться саме про щорічну відпустку, а не додаткову. Грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується лише працівникам, які мають дітей. Законодавець заборонив роботодавцю не надавати працівникові повну щорічну відпустку протягом двох років підряд (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про відпустки»), але не є секретом, що на практиці ця норма порушується досить часто. Тому теоретично і практично можлива ситуація, коли працівник при звільненні справедливо буде вимагати грошової компенсації за п’ять, десять та більше років невикористаної відпустки. Якщо ж роботодавець відмовляється здійснити таку грошову виплату, то відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Йдеться про стягнення заробітної плати, але це саме стосується і грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Адже відповідно до п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток, у розмірах, передбачених законодавством, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. А відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» додаткова заробітна плата – це винагорода, за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона передбачає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством та премії, пов”язані з виконанням виробничих завдань та функцій. Тобто компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є компенсаційною виплатою, передбаченою законодавством, а отже, елементом додаткової заробітної плати. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться відповівдно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться, виходячи з виплат за останні 12 календарні місяці роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до п. 7 Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв”язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або компенсації за невикористані відпустки працівникам, які мають дітей або компенсації за невикористані відпустки тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Зупинимося окремо на аспекті про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки особам, які працюють за сумісництвом. Відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України № 43 від 28.06.1993 р. сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Для роботи за сумісництвом згода роботодавця за основним місцем роботи не потрібна. Для детальнішого розкриття питання звернемося до історії його правового регулювання. У радянські часи робота за сумісництвом не «віталася», а тому, не дивно, що Постановою Ради Міністрів СРСР «Про обмеження сумісництва по службі» від 10.12.1959 р. № 1367 було передбачено, що відпустка за основним місцем роботи надавалася одночасно з відпусткою щодо роботи за сумісництвом. Якщо працівник з якихось причин не використовував дні щорічної відпустки за сумісництвом, він позбавлявся права на їхню грошову компенсацію у випадку звільнення. Відпустка за сумісництвом взагалі не оплачувалася. 09.06.1960 р. було прийнято Постанову Ради Міністрів СРСР із наступними змінами, яка дещо покращила становище певної категорії «сумісників». Так, службовцям, посадовий оклад яких не перевищував 70 рублів на місяць, робітникам та молодшому обслуговуючому персоналу одночасно з відпусткою за основним місцем роботи надавалась на роботі за сумісництвом оплачувана відпустка, встановленої тривалості за цією посадою (роботою). 09.03.1989 р. було прийнято спільну Постанову Держкомпраці СРСР, Міністерства юстиції СРСР і Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Профспілок, якою передбачалася оплачувана відпустка та виплата грошової компенсації за невикористану відпустку сумісникам, які виконували роботу за робочими професіями, а також вчителям, викладачам шкіл, середніх спеціальних, професійно-технічних та інших навчальних закладів, приріняних до них з оплати праці працівників, педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних та інших дитячих закладів, медичним та фармацевтичним працівникам у закладах охорони здоров’я та соціального забезпечення. Сьогодні законодавство України не містить обмежень стосовно відпусток та виплат грошової компенсації за їхнє невикористання у разі звільнення, як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, що є логічним і не потребує коментарів. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають працівники, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Тобто право на відпустку та на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки мають працівники як за основним місцем роботи, так і ті, що працюють за сумісництвом без обмеження будь-яким строком. Що стосується працівників підприємств, установ, організацій державної форми власності, то існує певна особливість. Відповідно до п. 6 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України № 43 від 28.06.1993 р., відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Головний державний інспектор праці О.П. Кульбако | |
| Переглядів: 2819 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |