Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Нормований робочий час і ненормований робочий день
| Нормований робочий час і ненормований робочий день ПОНЯТТЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЙОГО ВИДИ Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника. У трудовому законодавстві не визначено поняття робочого часу, тому на практиці користуються визначеннями, наведеними в науковій літературі. Робочий час – установлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Тривалість робочого часу працівника обчислюється кількістю годин, які він має відпрацювати протягом певного календарного періоду. Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий день – тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи. Робочий тиждень – установлена законом або на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовують два види робочого тижня: 5-денний та 6-денний. Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. У КЗпП України визначено максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). У законодавстві робочий час розмежовано на нормований і ненормований. НОРМОВАНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС Нормований робочий час поділяється на: • робочий час нормальної тривалості; • робочий час скороченої тривалості; • неповний робочий час. Робочий час нормальної тривалості Найпоширенішим видом робочого часу є робочий час нормальної тривалості. Це час, визначений у законодавстві як норма робочого тижня для працівників, зайнятих у звичайних умовах праці, незалежно від виду, характеру, форми виконуваної роботи та обліку робочого часу. Відповідно до статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 год. на тиждень. Разом з тим у ч. 2 ст.50 КЗпП передбачено, що при укладенні колективного договору на підприємствах, в установах, організаціях (далі –підприємство) норма робочого тижня може бути зменшена. Закріплений на рівні колективно-договірного регулювання робочий час і буде нормальним для цього підприємства. Робочий час скороченої тривалості З огляду на об’єктивні обставини окремі категорії працівників потребують посиленого захисту з боку держави. Враховуючи особливі умови та характер виконуваної роботи, вік або стан здоров’я працівника, у ст. 51 КЗпП передбачено скорочену, порівняно зі звичайною, зазначеною у ч.1 ст.50 цього Кодексу, норму тривалості робочого часу. Традиційно в законодавстві і правовій літературі цей вид робочого часу називають скороченим. Скорочений робочий час характеризується певними ознаками, закріпленими у КЗпП, а саме: • вичерпний перелік працівників, які можуть працювати на умовах скороченого робочого часу, передбачено у законодавстві. Разом з тим роботодавець за власним бажанням може за рахунок прибутку встановити працівникам скорочену тривалість робочого часу; • скорочена тривалість робочого часу є нормальною та максимально допустимою нормою робочого часу для працівників, які мають право на такий вид робочого часу; • суб’єкти, умови та порядок застосування скороченого робочого часу є обов’язковими для роботодавця; • виконання роботи на умовах скороченої тривалості робочого часу не звужує обсягу трудових прав працівників (не впливає на розмір заробітної плати, тривалість відпусток тощо). Умови, підстави й порядок установлення скороченого робочого часу можуть бути визначені в рамках соціального партнерства і закріплені в колективному договорі. Роботодавець може за рахунок власних коштів встановити скорочений робочий час для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Норма скороченої тривалості робочого часу є неоднаковою і диференціюється законодавцем залежно від суб’єктів та умов праці (ст. 51 КЗпП). Неповнолітні працівники Право на скорочену тривалість робочого часу закріплене для неповнолітніх працівників. Так, для працівників віком від 16 до 18 років установлюється скорочена тривалість робочого часу – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 год. на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку. Працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці Норма робочого часу для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, не може перевищувати 36 год. на тиждень і диференціюється залежно від виду виконуваної роботи, займаної посади чи професії. Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163 (далі – Перелік). Відповідно до п.2 Порядку застосування зазначеного вище Переліку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 року № 122, працівникам, професії та посади яких не передбачені в Переліку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах, означених у Переліку, скорочена тривалість робочого часу встановлюється у ці дні тієї самої тривалості, як і працівникам, постійно зайнятим на цій роботі. Якщо виробництва й цехи зазначені в Переліку без найменувань конкретних професій і посад, правом на скорочену тривалість робочого тижня користуються всі працівники цих виробництв, цехів незалежно від назви професії чи посади, яку вони обіймають. Якщо працівники протягом робочого часу були зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, де встановлено скорочений робочий тиждень різної тривалості, і відпрацювали на цих роботах більше половини максимальної тривалості скороченого робочого часу, їх робочий день не має перевищувати 6 год. Облік часу, відпрацьованого за кожним видом робіт, здійснює роботодавець. Якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у цих умовах протягом усього скороченого робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. У разі відсутності такого застереження скорочена тривалість робочого часу згідно із зазначеною в Переліку тривалістю встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах праці не менше половини робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад. Перелік є обов’язковим для застосування на всіх підприємствах, де використовуються визначені види виробництв, цехів, професій і посад, незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств. Медичні працівники Скорочена тривалість робочого часу передбачена законодавством також для медичних працівників. Визначаючи тривалість робочого часу таких працівників, слід користуватися наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» від 25 травня 2006 року № 319. Варто зауважити, що норма робочого дня неоднакова для різних категорій медичних працівників. Педагогічні працівники Скорочена тривалість робочого часу законодавчо закріплена і для педагогічних працівників дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладів. Норма робочого часу обчислюється навчальними годинами і диференціюється залежно від займаної посади, виконуваної роботи та виду навчального закладу. Так, робочий тиждень педагогічних працівників становить: • вчителя загальноосвітнього навчального закладу – 18 навчальних год.; • вихователя загальноосвітнього навчального закладу – 30 год.; • вихователя загальноосвітньої спеціальної школи (школи-інтернату) – 25 год. (ст. 25 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року № 651-XIV); • вихователя групи загального типу – 30 год.; • вихователя групи компенсуючого типу – 25 год.; • соціального педагога – 40 год.; • практичного психолога – 40 год.; • практичного психолога дошкільного навчального закладу (ясел-садка) компенсуючого типу – 20 год.; • музичного керівника – 24 год.; • інструктора з фізкультури – 30 год.; • вчителя-дефектолога, вчителя-логопеда – 20 год.; • вихователя-методиста – 36 год. (ст. 30 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-III) тощо. Інваліди Скорочений робочий час інвалідів може бути встановлено в колективному договорі на підприємстві або режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання і визначатися сторонами при укладенні трудового договору. Неповний робочий час Ще одним видом робочого часу є неповний робочий час. На відміну від скороченого, неповний робочий час установлюють за погодженням між працівником і роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору може бути: • як безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, у період роботи; • на певний термін або без визначення такого терміну. У трудовому законодавстві передбачено категорії працівників, яким, на їх прохання, роботодавець зобов’язаний установити неповний робочий час. Це – вагітна жінка, жінка, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, зокрема таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП), а також батьки, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники), прийомні батьки. Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, уповноважених розглядати трудові спори. Неповний робочий час установлюють зазвичай для працівників, які працюють за сумісництвом. Розрізняють кілька видів неповного робочого часу: • неповний робочий тиждень (скорочення кількості робочих днів протягом робочого тижня); • неповний робочий день (скорочення тривалості робочого дня без скорочення кількості робочих днів у тижні); • поєднання обох попередніх (наприклад, два робочі дні в тиждень по 3 год. щодня). Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Вони мають право на відпочинок, на допомогу по тимчасовій непрацездатності тощо. Лише оплата праці в цьому випадку проводиться пропорційно відпрацьованому часу – при погодинній формі оплати праці або ж залежно від виробітку – якщо встановлено відрядну форму оплати праці. НЕНОРМОВАНИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ Поряд з нормованим робочим днем в окремих випадках відповідно до законодавства застосовують ненормований. Ненормований робочий день – особливий режим робочого часу, який установлюють для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу без додаткової оплати (така робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків та обсягом виконаних робіт (навантаженням). Як компенсація за можливі перепрацювання понад установлений робочий час надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається у колективному договорі. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 затверджено Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Ненормований робочий день встановлюють для певних категорій працівників, зокрема: адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу; працівників, праця яких не піддається обліку в часі (референти, консультанти, інструктори, ревізори тощо). Орієнтовні переліки професій і посад працівників, для яких допускається застосування ненормованого робочого дня, затверджують міністерства і відомства за погодженням із відповідними галузевими профспілковими органами. Безпосередньо на підприємстві список посад працівників з ненормованим робочим днем розробляють при укладенні колективного договору й оформляють додатком до нього. На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу, правила внутрішнього трудового розпорядку. Такі працівники можуть залучатися до роботи у вихідні, святкові й неробочі дні на загальних підставах. Лише в тих випадках, коли робота в надурочний час зумовлена виробничою потребою, працівники з ненормованим робочим днем зобов’язані її виконувати без додаткової оплати. Головний державний інспектор праці Москаленко Д.М. | |
| Переглядів: 2996 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |