Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Оформлення трудових відносин
| Відповідно до статті 43 Конституції України: - кожна людина має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; - держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно – технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; - використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан; - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; - використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється; - громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; - право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Кодекс законів про працю України (далі по тексту – КЗпП України) – це основний документ, що регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню, на цій основі, матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, у тому числі, ті, що укладаються приватним підприємцем з найманими робітниками. Особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, є підприємцями. Підприємництвом вважається господарська діяльність, що проводиться для досягнення економічних і соціальних результатів. Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України. Працівники реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Трудовий договір – це угода між працівником та роботодавцем, за яким працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену даною угодою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю й угоду сторін. Трудовий договір є двосторонньою угодою між найманим працівником та роботодавцем, де право однієї сторони відповідає обов’язку іншої. Роботодавець повинен бути зацікавлений в оформленні трудових відносин, тому що використання «тіньової» зайнятості для роботодавця призводить до позбавлення права вимагати виконання роботи належним чином, підпорядкування найманого працівника внутрішньому трудовому розпорядку, режиму роботи, можливості покласти на працівника матеріальну відповідальність, тощо. Таким чином, робота за трудовим договором зараховується до загального трудового стажу, що впливає на розмір допомоги з безробіття (за умови реєстрації особи в центрі зайнятості), який може бути мінімальним – при роботі нелегально, та на рівні середньої заробітної плати в області – при роботі за трудовим договором, а також має вирішальне значення при виході на пенсію. Ігнорування трудового законодавства робить найманого працівника незахищеним перед життєвими негараздами та свавіллям деяких не законослухняних роботодавців. Законом України «Про внесення змін в Кодекс Законів про працю України» від 24.12.1999 року №1356-XI держава зобов’язала приватних підприємців укладати трудові договори з найманими працівниками у письмовій формі. Форма трудового договору між працівником і фізичною особою і порядок його реєстрації затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.05.2001 року № 260. Відповідно до статті 24-1 КЗпП України трудовий договір укладається в трьох примірниках та реєструється фізичною особою – підприємцем у службі зайнятості за місцем проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. Працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, заробітна плата підлягає оподаткуванню. При реєстрації трудового договору сторони повинні подати наступні документи: фізична особа – підприємець із правом наймання працівників: паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку відповідної державної податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного коду; працівник, що влаштовується на роботу до фізичної особи: паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного коду; особа, що вперше влаштовується на роботу і не має трудової книжки: паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного коду. Відповідальна особа центра зайнятості реєструє трудовий договір у спеціальній книзі реєстрації трудових договорів і завіряє всі три екземпляри своїм підписом з указівкою дати його реєстрації. Записи про реєстрацію і зняття з реєстрації трудового договору надають право фізичній особі зробити записи в трудовій книжці працівника про прийняття і звільнення його з роботи. Укладення трудового договору та запис у трудовій книжці дає можливість найманому працівнику бути захищеним чинним трудовим законодавством у разі порушення його прав, а саме: в разі затримки в розрахунку по заробітній платі; відмові оплати праці за виконану роботу; недодержання зобов’язань роботодавця тощо. Після закінчення терміну трудового договору або його дострокового розірвання суб’єкт підприємницької діяльності робить у трудовому договорі запис про причини його припинення з посиланням на відповідну статтю КЗпП України, що завіряється підписами підприємця і працівника. Сторони сповіщають про це державну службу зайнятості, що зареєструвала трудовий договір. Відповідно до вимог статті 27 КЗпП України роботодавець може встановити найманому працівнику строк випробування за робітничими професіями не більше ніж на місяць. Одностороннє встановлення роботодавцем умови про випробування є неприпустимим. Така умова не матиме юридичної сили. Встановлення випробувального терміну поширюється виключно на працівників, які офіційно оформляються на роботу. І хоча ініціатива встановити строк випробування йде від роботодавця не варто забувати, що остаточне рішення про роботу на випробному терміні залежить насамперед від згоди працівника. Якщо суб’єкт господарської діяльності - фізична особа перш ніж укласти трудовий договір з найманим працівником бажає провести стажування, він може оформити договір на проходження стажування безробітного за направленням міського центру зайнятості. На період стажування між роботодавцем - фізичною особою та центром зайнятості укладається договір на організацію відповідного навчання, призначається керівник стажування (приватний підприємець чи кваліфікований фахівець з числа працюючих, який має відповідну професійну освіту та досвід роботи за фахом). Особа – підприємець бере на себе керівництво стажування і є відповідальною особою за дотримання правил та норм охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, тощо, відповідно до діючого трудового законодавства. Укладення такого договору є підставою для законного перебування на робочому місці особи, що стажується (найманого працівника) і дозволяє уникнути накладення штрафних санкцій з боку податкових органів. У фізичних осіб, що не є підприємцями, та у суб’єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на загальній системі оподаткування, кількість найманих працівників не обмежується. Але у підприємців, які знаходяться на єдиному податку, їх кількість обмежена. Згідно з Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 (далі по тексту-Указ), з фізичними особами – підприємцями, які застосовують спрощену систему оподаткування, у трудових відносинах має перебувати на протязі року не більше 10 осіб, включаючи членів їх сімей, з юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності будь - якої організаційно – правової форми та форми власності, у трудових відносинах за рік середньооблікова чисельність працюючих не повинна перевищувати 50 осіб. Середньооблікова чисельність працюючих для суб’єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів. Підприємці, які працюють за фіксованим розміром податку, шляхом придбання патенту, у трудових відносинах з таким громадянином – платником податку можуть перебувати включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не більше п’яти осіб. Валовий дохід такої фізичної особи від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян (119 тис. грн.). Приймаючи найманого працівника необхідно зареєструвати з ним трудовий договір у центрі зайнятості, внести до трудової книжки відповідний запис, у податкових органах до фіксованого патенту, попередньо доплативши 50% фіксованого податку. Роботодавець зобов’язаний утримувати 15% податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) із зарплати найманих працівників. Якщо працівник виконує для підприємця роботи за цивільно – правовим договором без укладення трудового, вона не є найманим працівником і доплачувати за неї 50% фіксованого податку роботодавцю не потрібно. Водночас, оформляти за цивільно – правовим договором реалізатора не можна. Відповідно до пункту 4 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затверджений наказом ДПА України від 29.10.1999р. № 599 (далі по тексту – Порядок), якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то на кожну особу, що перебуває з ним у трудових відносинах надається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. Довідка є документом суворої звітності, заповнюється і видається податковими органами. Щоб отримати таку довідку на кожного працівника, роботодавець повинен у пунктах 8 та 9 Заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (додаток 1 до Порядку) обов’язково зазначити загальну кількість, персональний склад та ідентифікаційні коди працівників, з якими укладено трудові договори. Довідка повинна знаходитись на робочому місці найманої особи та пред’являтися контролюючим органам і не може бути передана іншій особі. Згідно зі статтею 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність робітника є трудова книжка, яка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58 (із змінами), (далі по тексту – Інструкція) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з пунктом 2.5 Інструкції з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма №П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27.10. 1995 року № 277 , в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша). Трудова книжка має зберігатися у власника або уповноваженого ним органу. Трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії, тощо), зберігаються безпосередньо у працівників. Трудові книжки громадян, які працюють за трудовими договорами в іноземних представництвах, у іноземних кореспондентів, співпрацівників міжнародних організацій та інших прирівняних до них іноземців на території України, зберігаються: в м. Києві – в Генеральній дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв м. Ялти, в областях – в управліннях зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрацій або підприємствах, визначених обласними державними адміністраціями, у м. Севастополі – в міській державній адміністрації. Використання найманої праці підприємцями без оформлення трудових відносин з найманими працівниками є грубим порушенням чинного законодавства і завдає значних збитків самим роботодавцям, найманим працівникам та державі. В разі перебування працівника в нелегальних трудових відносинах ( без трудового договору, контракту), він позбавляється конституційних прав, працівники втрачають трудовий стаж, що негативно впливає на розмір майбутньої пенсії, позбавляються соціального захисту в разі тимчасової непрацездатності. Оскільки не оформлення належним чином трудових відносин з найманими працівниками є порушенням трудового законодавства, діючим законодавством передбачено адміністративну відповідальність за такі дії роботодавця. Відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати їх не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від п’яти до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Також, в особливо серйозних випадках, порушення законодавства про працю – у тому числі пов’язаних з використанням праці найманих працівників без оформлення належним чином трудових відносин – стосовно такого роботодавця органами прокуратури може бути порушено кримінальну справу . Головний державний інспектор М.С. Величко | |
| Переглядів: 1322 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |