Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Особливості праці тимчасових і сезонних працівників
| Можливість найму на певний строк буває дуже вигідною як для підприємства, так і для самого працівника. Але нічого дивного, що умови праці тимчасових працівників істотно відрізняються від умов праці постійних працівників. Цим особливостям та їх наслідкам і присвячена стаття. Згідно зі ст. 23 КЗпП трудовий договір між працівником і роботодавцем може бути укладено на визначений строк, встановлений за згодою сторін. Проте КЗпП визначає базові умови, коли може бути укладено строковий трудовий договір і ініціатива роботодавця щодо укладення такого типу договорів фактично обмежена. Так, зокрема, встановлено, що «строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами». Пленум Верховного суду України у постанові від 06.11.92 р. №9 застерігає: «Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку». Мінпраці у листі від 03.02.2003 р. №06/2-4/13 роз’яснює: термін «характер майбутньої роботи» означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи), а термін «умови виконання роботи» визначає роботу як постійну, але у зв’язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін, і як приклад наводиться прийняття на роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника. Різновидами строкового трудового договору є трудові договори з тимчасовими і сезонними працівниками. Особливості й умови їхньої праці, згідно зі ст. 7 КЗпП, визначаються спеціальними законодавчими актами, якими є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 р. №310-IX «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» та Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 р. №311-IX «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» (далі - укази №310 і №311). Згідно зі ст. 1 Указу №311, робітники та службовці вважаються тимчасовими, якщо їх прийнято на роботу на строк до 2-х місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їхнє місце роботи (посада), — до 4-х місяців. Під час укладення трудового договору з такими працівниками їх обов’язково попереджають про те, що їх приймають на роботу тимчасовими працівниками, і в наказі про прийняття на роботу зазначається, що працівник приймається на тимчасову роботу, або зазначається строк його роботи. З огляду на це можна стверджувати: якщо працівник приймається на роботу: — для заміщення тимчасово відсутнього працівника на строк більше 4-х місяців; — за строковим договором, термін якого більше 2-х місяців, то умови праці такого працівника регулюються нормами КЗпП, а не Указу №311. Згідно зі ст. 1 Указу №310, сезонними вважаються роботи, які через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше 6 місяців. Трудовий договір під час приймання на сезонні роботи можна укласти на строк, який не перевищує тривалості сезону. Якщо на сезонні роботи працівники приймаються тимчасово, то до них застосовуються лише норми Указу №311. Перелік таких робіт затверджено Постановою №278. Під час прийняття працівників на роботу на умовах, визначених обома указами, працівника попереджають про укладення тимчасового трудового договору, а про тимчасовий характер роботи зазначають у наказі про прийняття на роботу (замість цього допускається пряме визначення строку трудового договору). Випробний строк під час прийняття на роботу тимчасових працівників не встановлюється (ст. 4 Указу №311, ст. 26 КЗпП). Отже, важливе значення має правильність формулювання наказу про прийняття на роботу та запис до трудової книжки. Оскільки тимчасова і сезонна робота здійснюється за строковим трудовим договором, то звільняються з роботи такі працівники згідно з наказом, який видається в останній день дії договору, зі «стандартним» формулюванням — у зв’язку із закінченням терміну дії договору. На відміну від тимчасових, працівникам, зайнятим на сезонних роботах, стаж роботи на цьому підприємстві підсумовується і вважається безперервним, якщо вони пропрацювали сезон повністю, уклали трудовий договір на наступний сезон і повернулися на роботу в установлений строк. Час міжсезонної перерви не зараховується до безперервного стажу роботи. Таким працівникам на наступний рік перед записом про укладення трудового договору роблять запис про збереження безперервного стажу роботи. Порядок звільнення тимчасових і сезонних працівників багато у чому схожий. По-перше, за загальним правилом тимчасові і сезонні працівники звільняються у зв’язку із закінченням строку дії строкового трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП). По-друге, строковий договір може бути розірваний достроково: 1) з ініціативи працівника за наявності умов, визначених у ст. 39 КЗпП. Про своє звільнення тимчасові і сезонні працівники попереджають роботодавця письмово за 3 дні, на відміну від «звичайних» працівників, які попереджають власника або уповноваженого ним органу за два тижні; 2) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Роботодавець має право звільнити працівника з підстав, передбачених КЗпП, крім п. 5 ст. 40 КЗпП. Водночас встановлено додаткові підстави для дострокового розірвання строкового трудового договору з ініціативи власника. «Звичайних» працівників роботодавець має право звільнити лише після 4-х місяців безперервної хвороби. У разі звільнення працівника, який працює за строковим договором, наказ про звільнення з цієї причини може бути виданий і під час непрацездатності, але листок непрацездатності підлягає оплаті за всі дні тимчасової непрацездатності1. На відміну від сезонних і працівників, які працюють за строковим договором тривалістю понад 2 чи 4 місяці, часті звільнення та прийняття одного й того самого працівника на тимчасову роботу мають одну особливість. Статтею 11 Указу №311 встановлено, зокрема, що трудовий договір з тимчасовими працівниками вважається продовженим на невизначений строк і на них не поширюється дія цього Указу, коли звільненого тимчасового працівника знову прийнято на роботу на те саме підприємство після перерви, яка не перевищує одного тижня, якщо при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує 2 чи 4 місяці. У такому разі вони не вважаються тимчасовими з дня першого укладення трудового договору. По-третє, за відсутності у кожної зі сторін строкового трудового договору права на його дострокове розірвання (підстави наведені вище) вони можуть домовитися про припинення строкового трудового договору за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП). Оплата праці осіб, прийнятих на тимчасову і сезонні роботи, здійснюється за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою від розміру мінімальної заробітної плати за умови виконання норм праці. Правом на застосування податкової соціальної пільги тимчасові і сезонні працівники користуються на загальних підставах. Що стосується відпустки, то звертаємо увагу: тимчасові та сезонні працівники правом на відпустку або на заміну її грошовою компенсацією не користуються. Допомогу за загальнообов’язковим соціальним страхуванням тимчасовим і сезонним працівникам виплачують у загальному порядку. А в разі розірвання трудового договору: — за згодою сторін; — при зміні в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; — у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи; — у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, тимчасовим працівникам вихідна допомога виплачується у розмірі 3-денного середнього заробітку, а сезонним — тижневого. Крім того, вихідна допомога тимчасовим працівникам виплачується у розмірі 3-денного середнього заробітку в разі припинення роботи на підприємстві на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру, а також скорочення роботи у них (ст. 6 Указу №311). Сезонним працівникам вихідна допомога виплачується у розмірі тижневого середнього заробітку також у разі припинення робіт на підприємстві на строк більше двох тижнів з цих самих причин (ст. 8 Указу №310). Середній заробіток для обчислення вихідної допомоги визначається відповідно до Порядку визначення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. №100, з виплат за два останні місяці чи менший період роботи. Разом з тим, згідно з абзацом п’ятим п. 2 цього Порядку, сезонним працівникам з урахуванням значного коливання протягом року заробітної плати вона може обчислюватися виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців. Додаткові підстави звільнення Тимчасових працівників: 1) припинення роботи на підприємстві на строк більше 1-го тижня з причин виробничого характеру, а також скорочення роботи у них; 2) нез’явлення на роботу протягом більше 2-х тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; 3) невиконання робітником або службовцем без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку. Ст. 6 Указу №311 Сезонних працівників: 1) припинення робіт на підприємстві, в установі, організації на строк більше 2-х тижнів з причин виробничого характеру або скорочення робіт у них; 2) нез’явлення на роботу безперервно протягом більше 1 місяця внаслідок тимчасової непрацездатності. Головний державний інспектор праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Чернігові Вікторія Охріменко | |
| Переглядів: 3676 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |