Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
Переведення працівника за станом здоров’я на легшу роботу
| Частиною першою статті 170 КЗпП України передбачено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу відповідно з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. Це не значить, що працівник має право прийти до роботодавця і вимагати якоїсь абстрактної «легшої роботи». Виконуючи свій обов’язок, роботодавець керується медичним висновком щодо стану здоров’я працівника та рекомендацій лікаря щодо можливості або неможливості виконання певної роботи. Відповідно до статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями), Положення №189 та Інструкції №455 (п.2.13) право встановлювати у працівників факт тимчасової непрацездатності та визначати її терміни, надавати висновки і рекомендації про відповідні умови праці для хворих, які не мають групи інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих умов праці за станом здоров'я та необхідність переведення працівника на іншу роботу надано лікарсько-консультаційним комісіям або скорочено ЛКК, а якщо така в лікувальному закладі не створена, то такий висновок дає лікуючий лікар з дозволу головного лікаря. При цьому, їхні висновки, як органів медико-соціальної експертизи, є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств. Звертаємо Вашу увагу на те, що тимчасове переведення на легшу роботу відповідно до медичного висновку 1) надає право працівникові після закінчення тимчасового періоду, строк якого визначається медичним висновком і встановлюється наказом власника, повернутися на попереднє місце роботи і 2) за весь час переведення працівника на легшу роботу, якщо вона є нищеоплачуваною, за працівником зберігається середня заробітна плата. При цьому, підставою як для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, так і для переведення є листок тимчасової непрацездатності, який може бути виданий не більше ніж на два місяці, рахуючи з першого дня переведення. Так, ч.2 ст. 170 КЗпП України передбачає збереження за працівниками, переведеними на легшу нижчеоплачувану роботу відповідно до медичного висновку, попереднього середнього заробітку протягом двох тижнів з дня переведення, якщо інше не передбачено спеціальними правилами. Норма частини другої ст.170 КЗпП України кореспондується з загальним положенням ч.1 ст.114 КЗпП України. Окрім збереження заробітної плати законодавством передбачене матеріальне забезпечення такого працівника. Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням" працівникові за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачується матеріальне забезпечення у вигляді допомоги. Умови виплати такої допомоги визначені у ч.8 ст.35 вказаного Закону, відповідно до якої «у разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається в розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення». Відповідно до п.6 ч.1 ст. 35 даного Закону підставою для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю є тимчасове переведення застрахованої особи у відповідності з медичним висновком на легшу, нижчеоплачувану роботу. У зв'язку з цим можна зробити висновок про те, що підстави для одержання працівниками допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, якщо працівник за станом здоров'я потребує переведення на іншу нижчеоплачувану роботу, значно розширені, а саме: загальне захворювання і побутова травма (а не лише захворювання туберкульозом та професійне захворювання), що вимагають тимчасового переведення на іншу роботу, якщо при цьому видано лікарняний листок із записом про необхідність переведення, також є підставою для одержання допомоги по соціальному страхуванню та тимчасового переведення. При цьому, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю разом з заробітною платою, одержаною за легшу нижчеоплачувану роботу не повинна перевищувати середньої заробітної плати працівника за колишньою роботою. Оплата праці працівника, якому на підставі медичного висновку встановлено скорочений робочий день (ст.6 Закону України «Про охорону праці») здійснюється за повною тарифною ставкою (окладом) без будь-якого її зменшення у зв'язку із скороченням тривалості робочого часу. Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням затверджено постановою Кабінету Міністрів. Якщо працівник не був переведений, то середній заробіток виплачується за рахунок коштів фонду державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Оплаті також підлягає і той час, коли працівник вимушено не працював, у зв‘язку з невиконанням роботодавцем обов'язку перевести тимчасово непрацездатного працівника на іншу, легшу, роботу, якщо є листок тимчасової непрацездатності із записом про призначене переведення або відповідний висновок ЛКК. Такі дії роботодавця завжди будуть створювати ситуацію, яка кваліфікується як вимушений прогул, а це, в свою чергу, надає право працівникові за аналогією ч.2 ст.235 КЗпП України вимагати від роботодавця виплатити йому середній заробіток за час, протягом якого він не працював, а також на одержання страхової виплати в розмірі середньомісячного заробітку (ч.5 ст.31 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"). Проте, листок непрацездатності з записом про переведення у цьому випадку не оплачується. Виплата середнього заробітку за період, коли працівник відповідно до висновку ЛКК підлягав переведенню на легшу роботу, але відмовився від переведення, законодавством не передбачена. Щодо строків переведення працівника на легшу роботу, то Інструкція №455 зазначає, що взагалі строк тимчасового переведення на легшу роботу законодавством не обмежений. Але такі обмеження, як правило, випливають із правил про строки направлення тимчасово непрацездатних працівників на огляд медико-соціальним експертним комісіям. Висновок же про необхідність переведення на іншу легшу постійну роботу без обмеження строком дають медико-соціальні експертні комісії (надалі за текстом МСЕК) у вигляді довідок щодо осіб, для яких встановлена стійка втрата працездатності (інвалідність). Крім того, інвалідам видаються індивідуальні реабілітаційні програми, копії яких направляються за місцем їх роботи, які зобов'язані здійснити трудову реабілітацію інваліда. МСЕК може дати висновок про необхідність переведення працівника на іншу постійну роботу і в тих випадках, коли працівник інвалідом не визнається. Згідно з п.2.13 Інструкції № 455 та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань» № 1662 ЛКК або лікуючий лікар (з дозволу головного лікаря), може призначити непрацездатному внаслідок професійного захворювання або захворювання на туберкульоз тимчасове переведення на іншу роботу з видачею листка непрацездатності терміном до двох місяців та можливістю його продовження з дотриманням термінів відповідно до п.2.2 цієї Інструкції. В інших випадках, якщо непрацездатний за своїм основним місцем роботи може повноцінно виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування, працівникові видається висновок ЛКК, а листок непрацездатності не видається. За логікою Інструкції №455 це ж правило повинне діяти і після спливу двох місяців, на період яких працівникові було призначене переведення та видано лікарняний листок. Так, Законом України «Про загальнообов’якове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» передбачено, що ЛКК або лікар видає працівникові висновок про необхідність його переведення на легшу роботу у зв’язку з тим, що він є потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Можливе переведення, якщо працівник став бактеріоносієм. Аналогічна вимога передбачена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст.23), яка передбачає переведення працівників за їх згодою на іншу роботу, яка не пов’язана з обслуговуванням населення і відсутній ризик поширення даної інфекційної хвороби. При цьому, перелік робіт, для виконання яких особи, визнані бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово непридатними визначає Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я (ч.4 ст. 23 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб"). Крім цього, вказаний вище Закон зазначає, що існують випадки, коли переведення працівника-бактеріоносія є неможливим, причиною чого є відсутність вакантних робочих місць. У такому випадку працівник вважається відстороненим від роботи, і за весь час відсторонення йому виплачується допомога з тимчасової втрати працездатності. Лікарняний листок при цьому видається лікарем-інфекціоністом або лікуючим лікарем згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної санітарно-епідеміологічної служби (п. 5 Інструкції №455). Окрім переведення на легшу роботу законодавством передбачена можливість встановлення скороченого робочого дня на підставі медичного висновку про наявність такої необхідності (ч.5 ст. 6 Закону "Про охорону праці). Отже, за наявності медичного висновку (в т.ч. і листка непрацездатності) про переведення на легшу роботу у роботодавця виникає обов‘язок перевести такого працівника на рекомендовані умови праці, а у працівника виникає право погоджуватися на виконання запропонованої роботи чи відмовитися від переведення. Тому, на питання чи може працівник відмовитися від тимчасового переходу на іншу роботу можна з впевненістю відповісти так. Більше того, така впевненість працівника підкріплена вимогами ст.43 Конституції України, яка гарантує громадянам вільний вибір праці та вільне погодження на неї, а також категорично забороняє примусову працю. Отже, у відмові працівника від вищезазначеного переведення немає нічого протизаконного і відмова не може кваліфікуватися як порушення трудової дисципліни. Проте, відмовляючись працівник надає роботодавцеві право звільнити його за п.2 ст.40 КЗпП України, оскільки 1) виявляється невідповідність працівника посаді, яку він обіймає, чи виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи і 2) відсутня згода працівника на переведення. При цьому, ключовим є саме згода працівника, а не наявність чи відсутність легшої роботи, оскільки законодавець виходить із того, що роботодавець завжди має можливість використовувати працю осіб, які потребують за станом здоров'я переведення на іншу, легшу, роботу. У той же час, звільнення працівника, який відмовився від тимчасового переведення на іншу роботу з розглянутої підстави, не допускається, оскільки в такому випадку підлягає застосуванню за аналогією п. 5 ст. 40 КЗпП України, який забороняє звільняти працівників, що втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Аналізуючи судову практику можна дійти висновку, що аналогічну позицію займають і судді, які при розгляді трудового спору не беруть до уваги посилання роботодавця на неможливість перевести на іншу роботу у зв‘язку з відсутністю такої, оскільки а ні ч.1 ст.170 КЗпП України, а ні ст.35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» не пов'язують обов'язок роботодавця з його можливостями щодо переведення працівника на іншу, легшу, роботу. Отже, у разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна, тільки якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу, роботу. Тоді, як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки такої нема, чи в разі відмови працівників від такого переведення. Значно суворіше це питання законодавець врегулював у праці жінок. Так, відповідно до імперативної норми ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок та осіб, зазначених у частині третій ст.184, 1861 КЗпП України у разі виявленої невідповідності їх займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, навіть у разі відмови від переведення на іншу, легшу, роботу, яка виключає вплив несприятливих виробничих факторів, не допускається. Головний державний інспектор праці М.С.Величко | |
| Переглядів: 1787 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |