Частиною першою ст. 170 КЗпП України передбачено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу відповідно з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При цьому, роботодавець, виконуючи свій обов’язок, керується медичним висновком щодо стану здоров’я працівника та рекомендацій лікаря щодо можливості або неможливості виконання певної роботи.
Відповідно до ст. 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями), Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 року №189 та Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року №455 право встановлювати у працівників факт тимчасової непрацездатності та визначати її терміни, надавати висновки і рекомендації про відповідні умови праці для хворих, які не мають групи інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих умов праці за станом здоров'я та необхідність переведення працівника на іншу роботу надано лікарсько-консультаційним комісіям або скорочено ЛКК, а якщо така в лікувальному закладі не створена, то такий висновок дає лікуючий лікар з дозволу головного лікаря. При цьому, їхні висновки, як органів медико-соціальної експертизи, є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств.
Варто звернути увагу, що тимчасове переведення на легшу роботу відповідно до медичного висновку, по-перше, надає право працівникові після закінчення тимчасового періоду, строк якого визначається медичним висновком і встановлюється наказом власника, повернутися на попереднє місце роботи; по друге, за весь час переведення працівника на легшу роботу, якщо вона є нижеоплачуваною, за працівником зберігається середня заробітна плата. При цьому, підставою як для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, так і для переведення є листок тимчасової непрацездатності, який може бути виданий не більше ніж на два місяці, рахуючи з першого дня переведення. Так, ч. 2 ст. 170 КЗпП України передбачає збереження за працівниками, переведеними на легшу нижчеоплачувану роботу відповідно до медичного висновку, попереднього середнього заробітку протягом двох тижнів з дня переведення, якщо інше не передбачено спеціальними правилами.
Окрім збереження заробітної плати законодавством передбачене матеріальне забезпечення такого працівника. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ працівникові за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачується матеріальне забезпечення у вигляді допомоги. Умови виплати такої допомоги визначені у ч. 8 ст. 35 вказаного Закону, відповідно до якої «у разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчислюється за загальними правилами, але надається в розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може перевищувати суми повного заробітку до часу переведення». Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 35 даного Закону підставою для виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю є тимчасове переведення застрахованої особи у відповідності з медичним висновком на легшу, нижчеоплачувану роботу.
У зв'язку з цим можна зробити висновок про те, що підстави для одержання працівниками допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, якщо працівник за станом здоров'я потребує переведення на іншу нижчеоплачувану роботу, значно розширені, а саме: загальне захворювання і побутова травма (а не лише захворювання туберкульозом та професійне захворювання), що вимагають тимчасового переведення на іншу роботу, якщо при цьому видано лікарняний листок із записом про необхідність переведення, також є підставою для одержання допомоги по соціальному страхуванню та тимчасового переведення. При цьому, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю разом з заробітною платою, одержаною за легшу нижчеоплачувану роботу не повинна перевищувати середньої заробітної плати працівника за колишньою роботою.
Оплата праці працівника, якому на підставі медичного висновку встановлено скорочений робочий день здійснюється за повною тарифною ставкою (окладом) без будь-якого її зменшення у зв'язку із скороченням тривалості робочого часу. Якщо працівник не був переведений, то середній заробіток виплачується за рахунок коштів фонду державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Оплаті також підлягає і той час, коли працівник вимушено не працював, у зв‘язку з невиконанням роботодавцем обов'язку перевести тимчасово непрацездатного працівника на іншу, легшу, роботу, якщо є листок тимчасової непрацездатності із записом про призначене переведення або відповідний висновок ЛКК. Такі дії роботодавця завжди будуть створювати ситуацію, яка кваліфікується як вимушений прогул, а це, в свою чергу, надає право працівникові за аналогією ч. 2 ст. 235 КЗпП України вимагати від роботодавця виплатити йому середній заробіток за час, протягом якого він не працював, а також на одержання страхової виплати в розмірі середньомісячного заробітку (ч. 5 ст. 31 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»). Проте, листок непрацездатності з записом про переведення у цьому випадку не оплачується.

Головний державний інспектор праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Чернігові Вікторія Охріменко