ПОВЕРНЕННЯ ВИПЛАЧЕНИХ НАПЕРЕД ВІДПУСКНИХ

Відповідно до ст. 127 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію.

Звільнення працівника на підставі виявлення його невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, має здійснюватись відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП.

Окрім того, у ч. 1 ст. 22 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Таке відрахування не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:

1)      призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;

2)      переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;

3)      відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці;

4)      змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

5)      виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи;

6)      нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;

7)      поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

8)      направленням на навчання;

9)      виходом на пенсію.

Таким чином, здійснюючи звільнення відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП, роботодавець не мав права проводити відрахування коштів, що були виплачені працівнику як відпускні.

Головний державний інспектор праці                        І.Б.Гущіна