В наш час поширеною є практика, коли в разі простою підприємства, його керівник приймає рішення відправити працівників у відпустку без збереження заробітної плати на невизначений строк.

   В той же час, обставини можуть скластися і таким чином, що працівник потребуватиме відпустки, але роботодавець відмовить йому в її наданні. 

    Наскільки правомірними є такі дії роботодавця? 

  Насамперед, слід звернутися до основного документу, що регулює відносини між працедавцем та працівником, а саме: Кодексу Законів про Працю України. 

    Так, ст. 84 КЗпП України визначає, що відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника у випадках, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки», а також за сімейними обставинами та з інших причин, за згодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. 

   Тут слід підкреслити та особливо наголосити на тому факті, що відпустка без збереження заробітної плати надається лише за бажанням працівника у визначених законом випадках, а також за сімейними обставинами, за згоди роботодавця. 

  Тож, які підстави Закон називає достатніми для надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати? Звернімося до ст. 25 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996р. № 504/96 ВР (з наступними змінами та доповненнями). 

   Отже, вказаний Закон називає 17 випадків, коли працівник має право на відпустку без збереження заробітної плати, незалежно від волі роботодавця: 

1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або іншим особам (батькові, бабі, діду чи іншим родичам) у випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

7) інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14) сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15) ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

17) працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, - тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

   Таким чином, Закон не передбачає взагалі можливості примусового відправлення працівників у відпустку без збереження заробітної плати з яких би то не було підстав, в тому числі і у випадку простою. В той же час, законодавець дає право працівникові у певних випадках вимагати від працедавця надання йому відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25 Закону України «Про відпустки»), а у деяких випадках – просити його про таку відпусnre.

Заступник начальника відділу-

Головний державний інспектор праці                О.Є. Євстаф"єв