Пошук
Друзі сайту
| Головна » Статті » Мої статті |
«Звичайний» строковий договір та сезонна і тимчасова робота
| Досить часто зустрічаються випадки, коли на підприємстві не розрізняють поняття «робота за строковим трудовим договором», «сезонна робота» і «тимчасова робота», що завжди призводить до помилок в оформленні наказів про прийняття на роботу. Відповідно до ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: • безстроковим, що укладається на невизначений строк; • на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; • таким, що укладається на час виконання певної роботи. Роботу за строковим трудовим договором (контрактом), сезонну роботу та тимчасову поєднує одне – наявність строків початку та закінчення робіт. Робота за строковим трудовим договором – це робота, що виконується на підставі пунктів 2 і 3 ст. 23 КЗпП, тобто коли трудовий договір укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, або на час виконання певної роботи. Згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. У листі Міністерства праці України від 3 лютого 2003 р. № 06/2-4/13 вказано, що термін «характер майбутньої роботи» означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи), а термін «умови виконання роботи» визначає роботу як постійну, але у зв’язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін, і як приклад наводиться прийняття на роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника. Пленум Верховного Суду України у п. 9 Постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі — Постанова Пленуму ВСУ № 9) застерігає, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених у ч. 2 ст. 23 КЗпП умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. При укладенні строкових трудових договорів працівники подають заяву, в якій вони просять прийняти їх на відповідну роботу за строковим трудовим договором із зазначенням конкретного строку чи на час виконання робіт. Коли термін дії строкового трудового договору спливає, працівника звільняють з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП внаслідок закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 391 КЗпП. Тобто, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Інколи виникає потреба прийняти на роботу працівника на період відсутності постійного працівника, наприклад, на період тривалої хвороби або надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох або шести років. У цих випадках застосовується п. 3 ст. 23 КЗпП, тобто укладається строковий трудовий договір на час виконання певної роботи, адже роботодавець ще не знає конкретної дати, коли працівник видужає або коли мати захоче перервати свою відпустку по догляду за дитиною (вона має право зробити це в будь-який час). Звісно, за таких обставин працівник також подає заяву про прийняття на роботу на час відсутності основного працівника, а роботодавець видає відповідний наказ чи розпорядження та вносить відповідний запис до трудової книжки. У разі виходу на роботу основного працівника, той працівник, якого було прийнято на роботу на час відсутності основного, звільняється з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП шляхом видання роботодавцем відповідного наказу (розпорядження). На працівників, які працюють за строковим трудовим договором поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку і колективний договір, нормативні акти з оплати праці, право на відпустку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, пільги, передбачені законодавством. Слід пам’ятати, що згідно зі ст. 391 КЗпП строкові трудові договори, які були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Запис про строковий характер трудового договору до трудової книжки не вноситься. Заборонено: переведення працівників, які працюють за безстроковим трудовим договором, на строковий трудовий договір. Різновидами строкового трудового договору є трудові договори з тимчасовими і сезонними працівниками. Особливості й умови їхньої праці, згідно зі ст. 7 КЗпП, визначаються спеціальними законодавчими актами, якими є Укази Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, занятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 р. № 310-09 (далі ― Указ № 310-09) та «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 р. № 311-09 (далі ― Указ № 311-09). Ці Укази діють на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ. Сезонні роботи, це роботи, які в результаті природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), який не перевищує шести місяців (п. 3 Положення про порядок організації сезонних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578). При укладенні трудового договору на виконання сезонних робіт необхідно враховувати наступне: - сезонна робота повинна бути передбачена Списком сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278); - посада повинна бути у штатному розписі підприємства; - функціональні обов’язки виконуються саме у визначений сезон; - трудовий договір укладається на строк, що не перевищує шести місяців, і оформлюється як наказ про прийняття на роботу (трудовий договір може бути укладено у письмовому вигляді); - особи, які приймаються на сезонні роботи, повинні бути попереджені про це під час укладення трудового договору; - випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, що доручається йому, не встановлюється. При оформленні трудових правовідносин для укладення трудового договору на виконання сезонних робіт працівник подає заяву про прийняття на роботу із зазначенням дати початку роботи, посади, а також виду роботи, яка у цьому разі буде сезонною. На підставі поданої працівником заяви роботодавцем видається наказ про прийняття на роботу, в якому повинно бути зазначено, що цей працівник приймається на сезонну роботу. З наказом працівник ознайомлюється під підпис. У наказі про прийняття працівника на сезонну роботу повинна бути відмітка про проходження ним вступного інструктажу з охорони праці та протипожежної безпеки. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємствах всіх форм власності або у фізичної особи понад п’ять днів, у т. ч. на осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників. Важливим фактом є те, що відповідно до п. 2.19. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, працівникам, зайнятим на сезонних роботах у тих галузях народного господарства, де чинним законодавством допускається підсумовування періодів сезонної роботи та збереження безперервного трудового стажу при поверненні у встановлений строк на сезонну роботу після міжсезонної перерви, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» трудової книжки записують: «Безперервний стаж роботи зберігається». Тимчасова робота – це робота, що виконується працівником протягом певного періоду, але не постійно, при цьому трудові відносини з ним мають тимчасовий характер. Вони можуть бути укладені на строк, що не перевищує двох місяців, а для заміщення відсутнього працівника – на строк до чотирьох місяців. З огляду на це, можна стверджувати, що якщо працівник приймається на роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника на строк більше 4-х місяців, за строковим договором, термін якого більше 2-х місяців, то умови праці такого працівника регулюються нормами КЗпП, а не Указом № 311-09. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу зазначається, що даний працівник приймається на тимчасову роботу, або зазначається строк його роботи, строк випробування не встановлюється. Формулювання наказу може бути таким: «Тимошенко Віру Петрівну прийняти на роботу укладальником-пакувальником 2 р. тимчасово строком на 1 місяць, з 20.11.2012р. по 19.12.2012 р., з окладом 2 400 грн на місяць». Порядок звільнення тимчасових і сезонних працівників багато у чому схожий. Наприклад: 1) За загальним правилом тимчасові і сезонні працівники звільняються у зв’язку із закінченням строку дії строкового трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП). 2) Строковий договір може бути розірваний достроково з ініціативи: - працівника за наявності умов, визначених у ст. 39 КЗпП (про своє звільнення тимчасові і сезонні працівники попереджають роботодавця письмово за 3 дні); - роботодавця, який має право звільнити працівника з підстав, передбачених КЗпП, крім п. 5 ст. 40 КЗпП. Окрім цього, встановлено додаткові підстави для дострокового розірвання строкового трудового договору з ініціативи роботодавця. Для тимчасових працівників (ст. 6 Указу № 311-09) існують такі додаткові підстав звільнення як: а) припинення роботи на підприємстві на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру, а також скорочення роботи у них; б) нез’явлення на роботу протягом більше двох тижнів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; в) невиконання робітником або службовцем без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку. А для сезонних працівників передбачено наступні додаткові підстави звільнення (ст. 7 Указу №310-09): а) припинення робіт на підприємстві на строк більше двох тижнів з причин виробничого характеру або скорочення робіт в них; б) нез’явлення на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності. З введенням в дію Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР тимчасовим і сезонним працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому ними часу. Якщо сезонний або тимчасовий працівник за час роботи не скористався відпусткою, то при звільненні він може оформити відпустку або отримати компенсацію за невикористані дні відпустки. У першому випадку трудовий договір припиняється в останній день відпустки працівника. Це потрібно врахувати в наказі про звільнення, який видають до початку відпустки. Окрім цього, тимчасові та сезонні працівники мають право на додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, відпустку без збереження заробітної плати тощо. Головний державний інспектор праці Москаленко Д.М. | |
| Переглядів: 2817 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |