Перерва для відпочинку та харчування не включається до робочого часу працівника. Перерву працівники використовують на свій розсуд. Під час перерви вони можуть відлучатися з місця роботи. Однак специфіка роботи працівників з підсумованим обліком робочого часу така, що здебільшого встановити їм повноцінну перерву неможливо, адже вони постійно повинні бути на робочому місці.

Під щоденним (міжзмінним) відпочинком розуміється час з моменту закінчення праці до початку наступного робочого дня (зміни). Тривалість його залежить від тривалості робочого часу.

Відповідно до ст.27 Кодексу законів про працю України строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати 3-х місяців.

Переведення працівника за станом здоров’я на легшу роботу регулюється Кодексом законів про працю України (ст.170), Основами законодавства України про охорону здоров’я (ч.1 ст.69), Законом України «Про охорону праці» (ст. 6); Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням» (п.6 ч. 1, ч.8 ст.35)

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють час відпочинку в цілому та складання графіку відпусток зокрема є Кодекс законів України про працю № 322-VIII від 10.12.1971 року зі змінами і доповненнями (ст.79, надалі – КЗпПУ) та Закон України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 року (ст.10, надалі – Закон про відпустки).

Поняття та види часу відпочинку

Облік робочого часу

Загальний порядок прийняття на роботу

Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

 

 

Рівність трудових прав громадян України